Промайнуло

Наш уряд!

Sat, 19 Aug 2006 05:26:48 GMT

Фантастичний цинізм!
Ці людиська під час виборів постійно виступали на захист християнської релігії!
Одначе спромоглися перенести робочий день 25 серпня на 19 серпня - свято Преображення Господнього.
І тільки вчора ввечері до них доїхало!
Цікаво, а до церковного календаря на вересень вони не заглядали ? :)
От як би дістати десь ориґінал цієї постанови з візами (особливо прізвище автора мене цікавить - може це Петрик Симоненко взявся за старе, на релігійні свята суботники призначати?).
Зовсім нюх втратили. Бузувіри.

ВЕРШНИКИ або чому я не люблю спортсменів.

Fri, 18 Aug 2006 09:30:19 GMT

Якась невиразна політична подія (а може й декілька в комплексі) у нинішній нашій повсякденній буденності раптом викликала з пам’яті уривок якогось совєцького фільму. Назви не пригадую, сюжет нескладний на тему родинних стосунків, конфлікту поколінь, ставлення до споживацтва тощо. У фільмі був персонаж (роль виконував Леонід Філатов), який класифікував певну категорію людей як “вершників”.

Вершники, за його версією, нічого позитивного не несли, не мали моральних принципів і основною своєю задачею бачили використання життєвих ситуацій таким чином, щоби завжди на комусь в’їхати на черговий щабель совєцької ієрархічної піраміди. Поділяючи негативне ставлення до цієї категорії людей, я категорично не хотіла сприймати застосування слова “вершники”.

Я люблю їздити верхи. Ще у шкільні роки вчащала на старий львівський іподром до секції кінної виїздки, чи як то там називалося. Зростом мене Господь не обділив, отже у жокеї піти мені не світило, та й конкур не для довготелесих. Порядки тоді були не теперішні. Усі витрати не секцію складалися з витрат на проїзд у тролейбусі №2 з центру на іподром та на купівлю якихось ласощів для улюбленого коника. Коні - найшляхетніші тварини у світі, спілкування з ними повертає нормальній людині душевну рівновагу і віру в існування гармонії людини і природи. Згодом на СКА відкрилася секція п’ятиборства, куди мене на превеликий жаль і занесло. Спочатку все було класно - коні, стрільба, фехтування, плавання, кроси, але на відміну від іподрому тут вимагався результат, потрібні були перемоги, бажано блискучі. Блискучих у мене не було. Отже на змагання я їздила як не третім номером, то запасним. Власне ці поїздки забезпечили чимало знайомств у світі п’ятиборства, що дозволяло мені згодом безперешкодно бувати за кулісами тих чи інших змагань у цьому виді спорту.

Оце закулісне життя спорту й відбило назавжди повагу до спортсменів і професійного спорту. І власне коні стали причиною тої неповаги. У п’ятиборстві одним з п’яти видів є конкур – подолання перешкод верхи. Кожен учасник змагань отримує коня за результатами жеребкування. Ще з іподромських часів знала, що кожен кінь має свій характер і до нього треба мати підхід. Вміння познайомитись з конячкою, знайти спільну мову за дуже короткий час відведений регламентом змагань, було для мене запорукою успішного виступу в цьому виді. Не знайдеш спільної мови з конячкою – не буде вона тебе слухатись при подоланні перешкод, не дорахуєшся очок.

Одначе те, що я побачила у 1991 році на якихось всесоюзних змаганнях мене просто шокувало. Знайомство “спортсмена” з конем відбувалося за системою Павлова – коня відводять у закуточок (подалі від чужих очей) і починається наука: “спортсмен” видає певний характерний звук і одночасно періщить коня хлистом по найвразливіших місцях. За 10 хвилин таких вправ змордована конячка зачувши “звуковий сигнал” спортсмена годна ставати гопки, аби тільки не дістати удару хлистом. Але не всі знають, що коні не така примітивна худоба, як спортсмени. Коні мають почуття власної гідності і здатні демонструвати публічно свій протест. Деякі коні чомусь розуміють, що спортсмен не відважиться бити їх на публіці, і тому відмовляються слухати його власне під час змагань. Таких коней не люблять. Оскільки на кожного коня під час змагань припадає по 2-3 спортсмени, то після першого тура впертого коня уникають, як можуть.

Але тренери винаходять свої способи. На згаданих змаганнях тренер відомого спортсмена, якому жереб підкинув вперту конячку, не довго думаючи відвів конячку у кущі і обрізком труби вдарив по суглобу правої задньої ноги. Після чого покликав суддів і попрохав замінити кульгаву конячку на іншу. Спортсмен таки виграв змагання, а коник навіки розпрощався зі спортом. Коли я спитала свого товариша, що ж це за методи такі, він знизав плечима і сказав: “Життя таке!”.

Отакі вони, вершники.

Зрештою, вершники (за версією героя Л.Філатова) реально опанували світ. Вершників абсолютно не цікавлять наслідки їхніх вчинків і дій – вони по суті своїй не в змозі їх ні передбачати, ні усвідомити. Отже це не просто безвідповідальність, це системне, тупе нехтування інтересами навіть найближчого майбутнього. Для них найважливіше – їхати верхи.

Оскільки вершники не вміють передбачати наслідків, вони не в стані й будувати щось нового. Нове в ареалі панування вершників виникає всупереч їх волі, отже є загрозою їх існування, тому найважливіша їх задача – очолювати та придушувати будь-що таке нове або прогресивне. Ми є свідками виродження людства, як біологічної популяції. Бо в лідерів популяції, якими стали вершники, в процесі еволюції відбулася трансформація інстинкту самозбереження у комплекс рефлексів хапання, ковтання і знущання над собі подібними. Усі гальмівні імпульси не сприймаються, зник зворотній зв’язок, що регулює відчуття міри.

Вершники не є винаходом Сходу чи Заходу, соціалістичної чи капіталістичної ідеології. Вони є продуктом розвитку людської цивілізації і сучасних технологій. Ми самі виховали вершників на свою шию.

Це ми в комуністичні часи висували всякий непотріб у депутати, на партійну чи комсомольську роботу – аби йшли геть і не заважали працювати. Тепер вони злигалися з кримінальним світом, “панятія” якого є уособленням філософії вершника: царюють злодюги, а працюють мужики та лохи. Номенклатура прийняла бандитську філософію, а бандюки – номенклатурний досвід апаратної гри у владі.

Це ми у цілому світі віддаємо на виборах право приймати за нас рішення всіляким паскудним анальфабетам: бушам, єльциним, януковичам, кучмам, ющенкам, путіним, азаровим, лепперам, зваричам, качинським та іншим, які цинічно, окрутно, підступно по наших спинах і трупах собі подібних деруться нагору, до влади...

Озирніться, може якийсь такий вершничок вже лізе по вашій спині...

Для вершників релігія, мораль, сім’я, демократія, загальнолюдські цінності і свободи – це лишень приманка для коней (лохів, мужиків, пролетарів, ...), які їх везуть.

А як коні не схочуть везти?

Пам’ятаєте як виховують коней?

Спочатку по системі Павлова: звук – хлист.

Звук будь-який: українець, москаль, бандера, гой, терорист, вахабіт, ісламіст, жид, католик, православний – кожна банда вершників має свій звук-гасло, та й свого батога.

Ну, а тих впертих, непокірних – трубою, у кущах або в брамі. Зрештою, труба вже не в моді, поширення набув “інтелігентний інструмент” - бейсбольна біта, хоч бейсбол у нас так і не прижився. Та що там біта! Є ж телебачення, ЗМІ, журналісти і політологи.

Вас дратують “дотики” хлиста? Ви обурені?

Розгляньтеся, чи часом до вас не наближається хтось з трубою...

Львівські фотографи

Mon, 24 Jul 2006 20:21:58 GMT

Люблю роздивлятися різні фото, хоч ніколи не мала фотоапарата і потягу до того божевільного заняття. Зараз цікавлюся тим, як сприймають Львів у світі, що решта світу побачила цікавого у Львові.
Фоток досить багато, але систематизованих колекцій чи альбомів практично нема.
Найбільше дивує те, що частка львів’ян у цьому колективному інтернет-фотоальбомі просто мізерна.
Захожу на Flickr (це такий собі фотосервіс на Yahoo!) шукаю по теґу Lviv. Знаходить близько трьох тисяч фото. На них все, що завгодно: квіточки, бджілки, Київ(!) і тільки іноді блимне щось львівське. Невже львів’яни до ювілею Львова не можуть зробити нормальний ювілейний фотоальбом? Дивно!
А одна фотка мене вразила. Мабуть я не добре знаюся на мистецтві фотографії. Ця:

Самотність...
і ця:

Лава

TV канал "Рада"

Thu, 06 Jul 2006 19:31:54 GMT

Включила випадково. Камера блукає. Звуку нема (тобто відсутня вербальна складова).
Картинка - супер! Босх відпочиває.
І все те пикате, пихате називає себе елітою?
Боже коханий, врятуй Україну від такої еліти!
Культура, аж пре! Кожен другий шось перебирає у кишені, чи то гонорар за голосування рахує, чи то перевіряє наявність вторинних статєвих ознак.
Гидота!

"кАоліція" та "АпАзиція"

Fri, 30 Jun 2006 22:14:23 GMT

Шукаючи знимки Львова надибала на infostore.org таку фотку. Взяла без дозволу, бо незрозуміло, як його отримати. Але заборон там не було, тому прошу мене пробачити, пане авторе.
Автор дав фотці досить банальну назву (зрештою, й фотки там банальні) Хвост, как индикатор удовлетворенности (лінк на оригінал).
Але мені мій варіант більше до вподоби.
Просто таки документальне фото "боротьби" у Верховній зРаді.

Бурачковицькі хроніки

Thu, 22 Jun 2006 20:06:14 GMT

Загубилася десь книжечка Богдана Волошина "Бурачковицькі хроніки". А так кортіло її переглянути в божевільний час української коаліціади. А нема!
Аж нарешті знайшла в Інтернеті, в журналі "Ї" (приємно здивувала наявність Інтернет -версії журналу).

Видано у 1995 році, але здається з українських політиків того ніхто ніколи не читав

"Першим на всенародному вічі мешканців Бурачкович, присвяченому цій темі, виступив війт, або мер містечка пан Роман Задупський.

– Нарешті наша мрія віковічна здійсниться! – кричав Задупський в лице людям. – Ви дивіться: у Львові Шевченко стоїть, у Києві є, навіть Лопушна бюст Кобзарю всадила! А ми що, манкурти?!

Сполошений нарід на майдані обурено закричав, що він ніякій не манкурт. Відразу було проголосовано за побудову пам’ятника.

Та перед люди вийшов сторож станції переливання крові Ладзьґо Микуличин.

– Я так собі думаю, що як ставити памнятник, то щоб був памнятник, а не грушка. Щоб його в ясну погоду зі Львова видко було!

– Правильно! – закричали всі, і тричі пролунало надривне “Слава!”

Але грошей у касі Бурачкович не було навіть на пам’ятник собаці Влодка Фарнеги, яка загинула в боях із лопушнянськими хортами. І тоді з’явилась на світ Божий чиясь анонімна пропозиція ......... "

Настрій від тої лектури не псується, а от надія, що не всі у цій божевільні хворі, таки з’являється.

Дивитися телевізор спиною...

Mon, 12 Jun 2006 20:20:48 GMT

... іноді надзвичайно корисно і цікаво. Відеоряд приховує жалюгідну тупість і безглуздість закадрових коментарів та діалогів. Щойно чую, сидячи спиною до екрану:
"Злочинець наставив пістолет на касира Р., однак увагу злочинця відволікла контролер Н., що дало можливість Р. натиснути кнопку виклику міліції. Злочинець вистрілив у Р., але не влучив. Після чого ВСІ ТРОЄ втікли."
О сюжет!
Після чого з’ясовується, що то нападників було троє, а про змову злочинця, касира і контролера не йдеться.

Дурдом.

Mon, 12 Jun 2006 20:11:20 GMT

Так сталося, що до районного пенсійного фонду автобус їде повз податкову інспекцію. Кінцева автобуса десь у промзоні, тому податківців та пенсионерів пасажири не дуже полюбляють. На одній з зупинок до автобусу буквально вдирається дебела пані у передпенсійному віці. Протиснувшись трохи далі від входу, пані полегшено зітхає і голосно повідомляє, що з місця тепер вона не зрушиться аж до кінцевої зупинки. Свою обіцянку вона ретельно виконує, аж до зупинки податківців. Податківці (де вони вчаться такої науки?) спритно обтікали потужну фігуру мовчки і звільнили майже половину сидячих місць. Але одна з пань-податківок не витримала і протискаючись видушила: "Дурдом! Вперлася дурна баба, а я на роботу запізнююсь!"
На що прозвучала філософська відповідь: "Дійсно дурдом! Третина людей тяжко працює, третина збирає податки, а третина має в сраці і перших, і других - вона живе собі як хоче."
Досі свербить думка: третя означена група суспільства - це третина, чи половина?

Свята і люди

Mon, 12 Jun 2006 19:52:51 GMT

Вкотре у переддень релігійних свят дивують мене пострадянські ЗМІ. Не дивують московські, бо для них світ ділиться на православних та інших. Шокують українські - за 15 років незалежності ніхто навіть не зробив і спроби зрозуміти, що Трійцю, Великдень чи Різдво за грегоріанським календарем відзначають УСІ християни східного (візантійського) обряду. Однією з особливостей цього обряду є неприйняття календаря юліанского. Вкотре чую з телевізора: "Согодні православні відзначають Свято...", а під вікном сила-силенна греко-католиків йде до церкви учтити те саме Свято.
Після цього виникають настирливі думки, чого варта вірогідність та псевдощирість інших сюжетів нашої "вільної" преси? Чи варто дивуватись, що країну роздирає на шматки тупе і примітивне гасло, яке проголошує з екрану напівписьменний політичний діяч в оточенні йому подібних журналістів?
Питання риторичні...